Кременчук – важливий промисловий і культурний центр Придніпров’я, місто обласного підпорядкування. Місто має крупний залізничний вузол і порт і розташоване за 119 км від обласного центру по обидва боки Дніпра в середній його течії. Площа міста – 9600 га, з них 3200 га – зелені насадження. Населення – 232 тисячі. Кременчук поділений на 2 райони: Автозаводський та Крюківський.

              Офіційні джерела відносять заснування Кременчука до 1571 року, коли польський король Август Сигізмунд ІІ підписав універсал про необхідність побудови в урочищі Кременчук фортеці для охорони Придніпров’я від татарських набігів, а також для контролю над запорізьким козацтвом. У 1659 році інший польський король Ян Казимир своїм універсалом надав Кременчуку привілеї щодо торгівлі та робіт. Таким чином було закладено майбутню славу сучасного промислового і торгового міста, що активно працює на зовнішніх ринках.

              Період кременчуцької історії з 1571 по 1764 рік з повним правом можна назвати козацьким. Це час будівництва Кременчуцької фортеці на старовинній дніпровській переправі за проектом відомого французького інженера Г. де Боплана (1635 р.) та виникнення на місці запорізького зимівника правобережного Крюкова.

              Одна з видатних подій в житті міста того часу – знаменита Куруківська битва 1625 року, коли запорізькі козаки на чолі з гетьманом Марком Жмайлом завдали поразки польсько-литовським військам.

              1649 року Кременчук стає сотенним містечком правобережного Чигиринського полку. У 1661 році наказний гетьман Я. Сомко утворює з частин Чигиринського та інших полків Кременчуцький полк, який приносить присягу московському цареві Олексію Михайловичу в присутності Григорія Касагова, на той час володаря більшої частини кременчуцьких земель.

              Пізніше, у 1667 році, за Андрусівським договором місто відходить до Росії. (Договір було підписано в селищі Андрусівка за часів, коли Кременчук був прикордонним містом між Польщею та Росією).

              У 1752 році в Кременчуці будують з деревини та освячують Успенську і Преображенську церкви.

              29 вересня 1754 року на березі Дніпра відкривається митниця, а з середини 60-х років XVIII сторіччя починає працювати одна з перших на Україні друкарень.

              З 1764 по 1784 роки Кременчук входить до складу Новоросійської губернії, як ротне містечко 9-ї роти Дніпровського пікінерського полку Катеринославської провінції. Крюків також приєднується до Новоросійської губернії, як перша рота гусарського полку Єлизаветинської провінції.

              Справжня динаміка в історії міста починається з 1765 року, коли Кременчук стає центром Новоросійської губернії, а потім центром Катеринославського намісництва і резиденцією князя Григорія Потьомкіна. Розширюється і перебудовується фортеця, починається регулярна забудова міста. В Кременчуці засновуються ливарний, збройовий, селітровий заводи; суднобудівна верф, з якої вийшли понад 100 фрегатів і канонерок для Чорноморського флоту; починають працювати панчішна та шкіряна фабрики; розвивається торгівля. Роль чумацького промислу зростає настільки, що Крюків стає своєрідною “Чумацькою столицею” – центром соляної торгівлі та сезонних ярмарків. Місто входить до всеросійського ринку.

              Під час епідемії чуми 1784 року доктор медицини Данила Сущинський проводить дослідження цієї хвороби. Д. Биков-Позняков уславлює своє ім’я винаходами машин і пристроїв для підйому суден, пропозиціями в галузі суднобудування тощо. Семен Ромадановський стає одним із перших винахідників підводного човна та водолазного спорядження.
З 1786 року командуючим Кременчуцьким гарнізоном призначається Олександр Суворов. Також на той час у Кременчуці перебувають відомі полководці Михайло Кутузов, Петро Румянцев (1780-1790 рр.).

              У 1787 році до приїзду в Кременчук Катерини ІІ художник Володимир Боровиковський розписує палац для подорожей, збудований навмисно до приїзду в Кременчук Російської імператриці Катерини ІІ. Палац із парками та озером був розташований на території нинішнього Міського парку (Залізничного) та заводу "Кредмаш". У тому ж році відкривається перша в Росії консерваторія, директором якої стає знаменитий італійський композитор Джузеппе Сарті.

              В 1794 році на території фортеці Кременчук будується церква Різдва Пресвятої Богородиці.

              28 серпня 1796 року в Крюкові скасовується ратуша, і Крюків приєднується до Кременчуцького магістрату.

              1798 року Кременчук отримує свій власний герб, а з 1802 – стає повітовим містом Полтавської губернії.

              За проектом архітектора Джакомо Кваренгі на Соборній площі (Олександрівській) споруджується соборний храм на честь Успіння Пресвятої Богородиці (1803-1816 р.р.). Нажаль, ця велична споруда під час Великої Вітчизняної війни була зруйнована вщент. Нині ця площа називається площею Перемоги.

              У 1872 році будується залізничний міст через Дніпро, названий географом Жан Жаком Елізе Реклю "дивом інженерної техніки в Європі".

              З відкриттям у 1850 році пароплавного сполучення, будівництвом залізниці та мосту через Дніпро розширюється торгівля. Це дає повне право професору Ю. Янсону так оцінити торгове значення Кременчука: “На всім Дніпрі між порогами і гирлом Прип’яті немає місця більш важливого в торговому відношенні, ніж Кременчук”.

              Завдяки вигідному географічному положенню, розвитку торгівлі Кременчук протягом першої половини ХІХ сторіччя перетворюється в найбільше промислове місто Полтавської губернії. Провідна роль у промисловому виробництві належить переробним галузям. Діють пивоварні, медоварні, канатні заводи, млини, крупорушки, винокурні. Успішно розвиваються та становляться ведучими борошномельна, деревообробна, тютюново-махоркова промисловість.

              З’являються нові підприємства: вагоноремонтні майстерні, чавуноливарний завод, механічний завод Андера (нині "Кредмаш"). У 1899 році завдяки Бельгійському акціонерному товариству в Кременчуці з'являється електричний трамвай, який щорічно перевозить 2,8 млн. пасажирів.

              У 1820 та 1824 роках до Кременчука приїздить Олександр Пушкін. У 1843 та 1845 роках місто відвідує Великий Кобзар Тарас Шевченко. Згадки про Кременчук з'являються у його повістях "Капітанша" та "Наймичка". На честь цих всесвітньо відомих поетів в Кременчуці споруджені пам'ятники.

              В медичних колах Російської імперії Кременчук стає відомим завдяки видатному хірургу і громадському діячу медицини Овксентію Богаєвському. На честь цього видатного лікаря названо 1-у міську лікарню, що діє й донині.

              До міста приїздять відомий піаніст Артур Рубінштейн і неперевершений тенор Л. Собінов. Тут розпочинає свою співацьку кар'єру знаменитий Леонід Утьосов. Частим гостем Кременчука стає театр Марка Кропивницького.

              Осередком культурного життя стає народна аудиторія, де читають лекції історик Українського козацтва Дмитро Яворницький, письменник Вікентій Вересаєв, поет Федір Сологуб та інші. У місті відкриває свій цирк Анатолій Дуров.
За кількістю населення, торговим обігом, промисловим потенціалом Кременчук на початку ХХ сторіччя входить до першого десятку найбільших українських міст, займаючи на Лівобережжі друге, після Харкова місце. В ньому на той час працює близько 100 промислових підприємств, а населення складає 63 тисячі.

              Роки революції, Першої світової та громадянської воєн залишили тяжкий слід у місті. Не звучали заводські гудки, не працювала електростанція. Лютували голод, безробіття, епідемії. Населення скоротилося майже на третину.

              Трохи пізніше Декретом Центрального Виконавчого Комітету України від 30 липня 1920 року Кременчуцький повіт перетворюється на губернію. За відродження економіки береться губернська економічна рада.

              За роки повоєнних п'ятирічок Кременчук стає великим промисловим центром. У 1927 році відкривається автобусне пасажирське сполучення. Будуються нові або корінним чином реконструюються понад 60 промислових підприємств. Крюківські вагонні майстерні виростають у вагонобудівний завод. Великих перетворень зазнає завод Андера: на той час це вже 2-й механічний завод. Він починає випускати дорожню техніку. На березі Дніпра встає потужна суконна фабрика. Будуються беконна, макаронна фабрики, створюються швейна, взуттєва, трикотажна.

              Ведуться роботи із благоустрою Кременчука. Будується перша черга каналізації, розширюється мережа водопроводу, споруджується водозахисна дамба з мальовничою набережною. Вулиці вимощуються бруківкою і покриваються асфальтом.

              У 1939 році житловий фонд Кременчука становить 645 тис. м2. В місті працює 6 закладів стаціонарної медицини, 16 поліклінік і амбулаторій, нічний санаторій для дорослих, водолікарня, дитячий санаторій, 22 дитсадки, 21 дитячі ясла.

              Освіту кременчужани отримують у 22 загальноосвітніх школах, 3-х допоміжних і 7 школах для дорослих. Працюють 3 фабрично-заводські училища, робітфак, 8 технікумів, педагогічний інститут.

До послуг мешканців міста – 15 робітничих клубів, 39 масових бібліотек, кінотеатр, драматичний театр, цирк, музична школа, краєзнавчий музей. У місті випускається 6 друкованих газет.

              Все змінилося в житті міста 22 червня 1941 року з початком Великої Вітчизняної війни. 9 вересня 1941 року фашисти захопили місто. Окупація тривала два роки. На території Кременчука німці створили дев'ять концтаборів. Найбільший табір був розташований у місці, де зараз стоїть меморіал "Вічно живим". За часи окупації фашистами в Кременчуці було розстріляно та замордовано понад 97 тисяч чоловік. Близько 10 тисяч кременчужан гітлерівці вивезли на каторжні роботи до Німеччини.

              Та Кременчук не скорився. Боротьбу з фашистами продовжували 8 антифашистських груп, що об’єднували близько 400 патріотів. Багато з них не дожили до Дня Перемоги.

              29 вересня 1943 року, після запеклих боїв, Кременчук було звільнено від фашистських загарбників. Але визволителі побачили лише попелище. Житловий фонд міста було зруйновано майже на 95%. Фашисти знищили 93 промислових підприємства, всі культурно-просвітницькі та навчальні заклади, залізницю, електростанцію, міст через Дніпро. Загальна сума збитків склала понад 1 млрд. крб.

              Все потрібно було починати спочатку.

              Та завдяки самовідданій праці кременчужан економіка почала відроджуватися швидкими темпами.

              Сьогодні Кременчук – це нафта та продукти її переробки, пасажирські та вантажні вагони (гордістю Кременчука став вітчизняний пасажирський вагон нового зразка, до серійного випуску якого приступив концерн “Крюківський вагонзавод”); відомі в усьому світі КрАЗи та легкові автомобілі, що виробляються і складаються в місті; єдине в Україні унікальне виробництво коліс та дорожньої техніки; реконструйовані підприємства харчової промисловості та розгалужена мережа підприємств торгівлі, побуту й інших послуг.
              На сьогоднішній день у Кременчуці діє понад 50 церков різних конфесій, понад 200 міських осередки загальноукраїнських громадських організацій і об'єднань, 53 міські осередки різних політичних партій.

              В місті функціонують 46 дошкільних навчальних закладів, 34 загальноосвітні школи (з них 4 – приватних), 1 вечірня, 6 закладів позашкільної освіти, 5 професійно-технічних училищ (в тому числі – 1 вище), 3 професійних ліцеї, 11 вищих навчальних закладів різних рівнів акредитації та форм власності.

              Творчо підходять до виховання юних кременчужан і працівники освітянської галузі міста. Учні й студенти вже неодноразово ставали переможцями обласних та Всеукраїнських олімпіад, призерами Малої академії наук України.
В місті діють Міський краєзнавчий музей, музей ім. Макаренка, Картинна галерея Наталії Юзефович, яка подарувала Кременчуку 159 своїх найкращих полотен; Міський виставковий зал, де кожного місяця відкриваються виставки місцевих художників та митців Національної спілки художників України.

              Це не просто сучасне, велике промислове та індустріальне місто України, це місто з високо розвиненою культурою, спортом, мистецтвом, торгівлею. Кременчук живе і розбудовується, височіє новими спорудами, зеленіє новими парками та скверами і щиро пишається своїми людьми.